Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Литературный портал Booksfinder.ru
Последние комментарии
kate2018-11-27
Этой книгой я открыла для себя онлайн би
К книге
Денис Дан2018-11-27
Какое-то смутное ощущение после прочтени
К книге
T/M/R2012-08-24
книга супер!!! подскажите пожалуйста как
К книге
kate2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Pelageyia_772018-11-27
Очень понравилось) Может кто-то подскаже
К книге

Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович

Тут можно читать бесплатно Росин Вениамин Ефимович - Останній рейс Жанр: Детские остросюжетные. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте hotlibrary.ru или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Книга Останній рейс - Автор Росин Вениамин Ефимович
  • Жанр: Детские остросюжетные

  • Дата добавления: 2015-07-20

  • Кол-во страниц: 56

  • Поделиться в соц.сетях:

Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович краткое содержание

Останній рейс - описание и краткое содержание, автор Росин Вениамин Ефимович, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки hotlibrary.ru

Останній рейс читать онлайн бесплатно

Останній рейс - читать книгу онлайн бесплатно, автор Росин Вениамин Ефимович
Изменить размер шрифта:

Суслов В.,

Росін В.

ОСТАННІЙ РЕЙС

Останній рейс - i_001.png

Малюнки М. Штаєрмана

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Якось навесні ми побували у восьмому класі на уроці літератури. Учні працювали над твором: «Ким ти хочеш бути?» Над зошитами схилилося тридцять дві голови. У вікна зазирали облиті піною біло-рожевого цвіту яблуні шкільного саду. Сяяло блакиттю високе небо. Якийсь джміль, заблудившись, залетів у клас і наповнив його гудінням, але відразу ж, ніби образившись, що на нього ніхто не звертає уваги, шугнув через вікно.

Щоб не заважати, ми влаштувались на порожній задній парті і замислились: ким збираються стати ці хлопчаки і дівчата, які шляхи намічають у своєму житті, до чого прагнуть…

Усі ці Петрики і Тані, Грицьки і Надійки, Андрії й Наталі можуть не турбуватися про своє майбутнє. Воно в них світле і променисте, як квітучий весняний сад. Перед ними відкрито всі шляхи. Вибирай будь-який. Вчись, працюй, дерзай. Але кожний обере свій шлях. Ми були впевнені, що добра половина класу мріє стати космонавтами, такими ж відважними, як Гагарін і Титов, Ніколаєв і Попович, Биковський і Терешкова, й освоювати невідомі світи Галактики. Інші вже бачать себе лікарями і педагогами, агрономами і сміливими моряками, невтомними геологами і хоробрими полярниками… Але непогано споруджувати заводи й мости, фабрики й дороги, житлові будинки й палаци культури… А скільки героїзму й мужності потрібно для того, щоб приборкати могутню непокірну ріку та збудувати на ній електростанцію! Одне слово, як говорив Володимир Маяковський:

… Намотай себе на ус –
все работы хороши,
выбирай
на вкус!

… На столі купка зошитів. Ми з хвилюванням гортаємо їх. Хлопчик мріє на фотонній ракеті вирушити до далеких зірок, що знаходяться на відстані кількох десятків світлових років від Землі… Одна з дівчаток бажає присвятити себе благородній меті — звільнити людство від ракових захворювань… Ще один зошит… Хлопчик твердо вирішив стати, як і його батько, токарем на заводі…

Але нас особливо зацікавили твори Олекси Свиридова та Віктора Сахна. Обидва хлопчики збираються працювати в міліції.

Ми зустрілися з ними. Як виявилося, мрія цих хлопців не випадкова. Вітя та Олекса розповіли одну історію. На їхньому шляху зустрілися підступні, нещадні злочинці. Життя хлопчиків було під загрозою, і лише самовідданість, героїзм працівників міліції врятували їх від, здавалося б, неминучої загибелі. Розмовляли ми і з працівниками міліції. Ось вона, ця історія.

Останній рейс - i_002.png

Частина перша

ЗАДАЧА З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ

ЗАМАХ

Другий тиждень нещадно палило сонце, і місто знемагало від спеки. Біля автоматів з газованою водою і кіосків з морозивом вишиковувалися довгі черги. З ранку до пізнього вечора на міському пляжі важко було знайти вільне місце. Повно людей було в тінистих парках і скверах. Задушне повітря наче застигло. Всі з надією поглядали на небо, але на ньому наче навмисне, не було ані хмаринки.

І от сьогодні, вже смерком, повіяв слабкий вітер. Він з часом дужчав, набирав сили. Десь далеко сяйнула блискавка, почувся приглушений гуркіт грому… Гроза наближалась до міста.

Спочатку, ніби нехотя, на землю падали скупі краплі дощу, та з кожною хвилиною вони все гучніше й гучніше ляпотіли по дахах, і незабаром розходилася справжня злива. Бурхливі потоки, вируючи й пінячись, стрімко помчали вулицями. Відразу стало свіжіше. Наче артилерійська канонада, бахкав грім. Сині сліпучі спалахи блискавок вихоплювали з темряви низько навислі над землею кошлаті хмари.

… Злива захопила дільничного уповноваженого міліції Щербину і дружинників Гавриша та Дорошенка на вулиці. Пробігли трохи, гадаючи сховатись під смугастим наметом «Овочів», але дощ припустив, і вони вскочили в найближчий під'їзд.

— Добре періщить, — зіщулився Гавриш. — Години дві литиме, не менше, — додав він, дивлячись, як на калюжах вискакують великі бульбашки.

— Та що це ти, Артеме! — заперечив Дорошенко. — Хвилин за тридцять він перестане, а тоді й додому пора.

— Наче ранувато, — зауважив Щербина. — Нам ще добрих дві години патрулювати.

— Товаришу лейтенант! Щоб у таку погоду хтось з дому визирнув?! Хіба у невідкладній справі. А шахраєві поспішати нема куди.

— Сказав, — похитав головою Щербина. — Така погода їм саме на руку. Вони гадають, що працівники міліції зараз сидять собі в затишних місцях…

— От послухай, Василю, — перебив Гавриш, — минулої зими ми з Олексою Михайловичем патрулювали. Сніг валив — за два кроки нічогісінько не видно… Так, приміром, близько години ночі він зайшов на хлібозавод перевірити охорону, а я лишився на вулиці… Слухаю — іде хтось. Раптом перед самісіньким носом людина. В руках величезний чемодан і клунок. Здоровенний чолов'яга, а ледве тягне речі, аж зігнувся… «Закурити не знайдеться? — питає. — А то я, — каже, — кілометрів п'ять, видно, відмахав з вокзалу і всі цигарки скурив. Не хочуть таксисти їхати на окраїну…» Не курець, — відповів я і спитав, звідки він. Виявилося, з Сум. «Стривай, стривай, — думаю, — я сам тиждень тому повернувся звідти, але о пів на восьму ранку, а не вночі. Виходить — людина цілий день пробула у місті, а. каже, що оце саме з вокзалу… Для чого це йому?» Я за ним, а він обернувся та як бахне кулачиськом. Кулак же у нього — два моїх.

— Так, — підтвердив лейтенант. — Здоровий, як бик. Довелося поморочитися.

— Я беркиць у сніг, — вів далі Гавриш, — проте встиг схопити його за пальто… Він мене за горло… В очах зарябіли червоні кола, та все ж мені вдалося гукнути на допомогу… Вже потім дізнався, що Олекса Михайлович почув мене і вибіг на вулицю. Тільки-но бандит побачив його, як вихопив з-за халяви кинджал та до нього…

— Чим же все скінчилось?

— Затримали ми його з товаришем Гавришем і привели в райвідділ… Чемодан та клунок були напхані краденими речами…

— Як же ви його затримали? — знову спитав Дорошенко.

— Дуже просто: скрутив руки, забрав ніж…

— То, виходить, ви один затримали…

Гавриш побачив, що його друг здивований, як щуплий, невеликий на зріст лейтенант справився із здоровенним і озброєним злочинцем, і пояснив:

— У Олекси Михайловича перший розряд з боксу. Я сам бачив, як на рингу…

— Ну, ось і дощ перестав, — перебив його Щербина. — Можна йти.

… Стрілки на циферблаті годинника над магазином показували чверть на першу. Панувала тиша. У вологому нічному повітрі плавав запашний дух липового цвіту. В калюжах погойдувалися вогні ліхтарів.

Щербина уважно подивився уздовж вулиці.

— Тут начебто спокійно. Давайте заглянемо ще на Загорську.

Вони звернули на Загорську. Поодинокі ліхтарі ледве освітлювали її. Ще недавно це була околиця міста, а зараз тут виросли перші багатоповерхові будинки.

В застиглому повітрі почувся шум, і невдовзі з провулка вискочила «Победа» і промчала повз них.

— От лихач! — обурився Щербина. — Жене кілометрів сто за годину… Асфальт мокрий і, на випадок чого, не відразу загальмуєш…

Минувши один квартал, «Победа» різко заскрипіла гальмами.


Росин Вениамин Ефимович читать все книги автора по порядку

Росин Вениамин Ефимович

Росин Вениамин Ефимович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки hotlibrary.ru.


Останній рейс отзывы

Отзывы читателей о книге Останній рейс, автор: Росин Вениамин Ефимович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв или расскажите друзьям.

Комментариев: 1
(ʘ‿ʘ)Aida
Сюжет захватывающий. Все-таки читать книги онлайн удобно!
2018-10-27